Якщо завтра війна - Україна воюватиме за Росію

21.7.2008 19:14

З точки зору міжнародного права, країна, яка вестиме воєнні дії проти Росії, вважатиме Україну воюючою на боці Росії, оскільки на її території розміщено військову базу Чорноморського флоту РФ.

Таку думку висловив експерт Інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак (Дніпропетровськ), під час проведення круглого столу "Чи потрібен Україні нейтральний статус?" Простіше кажучи, якщо (наприклад) Туреччина вирішить ударити по Чорноморському флоту Росії, то її не обходитиме, що він розташований на українській території. Удари будуть завдані по Севастополю.

З Їжаком згоден Євген Жеребецький, експерт із проблем міжнародної безпеки. За його словами, до недавнього часу, під гіпотетичним "ударом" перебували Ялта й Мукачеве, оскільки там розташовувались російські радіолокаційні станції, що обслуговували космос. "Коли починається війна, по чому, ви думаєте, б`ють у першу чергу? Звісно, по радарах. Тому донедавна така загроза висіла над Ялтою і Мукачевим".

Міфи нейтралітету

Цитований вище експерт, із Інституту стратегічних досліджень, виділив головні міфи щодо потенційного нейтралітету України.

Отже, у нашій суспільній свідомості побутують такі уявлення:

1. Нейтралітет і позаблоковість - це одне й те саме.
2. Україна може стати нейтральною країною, просто проголосивши нейтралітет.
3. Проголошення нейтралітету відкриває перед Україною європейську перспективу.
4. В українському законодавстві (Конституція) прописано, що держава має бути нейтральною.
5. Можна інтегруватись у Європу в обхід НАТО

Говорячи про нейтралітет, у нас згадують лише Швейцарію, але є ще цілий ряд нейтральних країн. Австрія, Ірландія, Лаос, Ліхтенштейн, Камбоджа, Мальта, Туркменістан, Фінляндія та Швеція. Є ще два сусіди України, які намагались проголосити нейтралітет, і прописали це в у своїх конституціях. Це Болгарія і Молдова, але поки що ніхто цього нейтралітету не визнав, зазначають фахівці.

Що ж таке нейтралітет?

Нейтралітет - це не клуб, у який можна вступити. Кожна нейтральна країна унікальна й до свого нейтралітету вона йшла певним історичним шляхом. Якщо ж поглянути на перелік країн, то можна поставити питання: а де ж гарантії, що, проголосивши такий статус, Україна піде шляхом Швейцарії, а не Камбоджі чи Лаосу.
Нейтралітет - це особливий статус, який здійснюється шляхом виконання ряду формальних і неформальних умов.

Обов`язки нейтральної країни:

1. Не допомагати своїми збройними силами жодній воюючій стороні.
2. Не надавати свою територію воюючим сторонам.
3. Не торгувати товарами військового призначення з окремо взятою стороною конфлікту. (Торгівлю можна вести тільки з усіма сторонами).
4. Бути спроможною захистити свій нейтральний статус військовими засобами.

Саме по собі проголошення нейтралітету жодних гарантій не дає, бо статус - це система історичних, правових та економічних чинників. Це - значні економічні витрати, у першу чергу, на оборону.

А як же Конституція?

Дійсно, в декларації про суверенітет у 1990-му було сказано, що Україна має намір у майбутньому стати нейтральною державою. Потім "здійснюючи декларацію" Верховна Рада проголошує Акт Незалежності. Далі була Конституція, де в преамбулі сказано, що, керуючись Актом Незалежності, ВР приймає Конституцію. "Сказати, що завдяки такому опосередкованому ланцюгу Конституція вимагає позаблокового статусу, означає притягнути це твердження "за вуха", - заявив експерт Інституту стратегічних досліджень, Олексій Їжак. Щоб чітко визначитись, він радить звернутись за роз`ясненнями до Конституційного Суду. Хоча прогнозує його негативне рішення апологетам позаблоковості.

Що треба, щоб стати нейтральним?

Для того, щоб Україна забезпечила собі нейтралітет єврозразка, а не варіанту Камбоджі, вона повинна виконувати такі вимоги:

- демократичне й безпечне оточення;
- відсутність на території України іноземних військових баз;
- висока обороноздатність держави;

Навряд чи хтось назве Росію демократичною. Безпечною для України її вважати безглуздо (Тузла, Крим, постійні імперські амбіції). Стосовно другої тези - її коментувати взагалі не потрібно. А щодо обороноздатності, то нейтральна Швейцарія витрачає на оборону 5% ВВП. Згідно Закону про оборону України, ми повинні витрачати не менше, ніж 3%. Але жодного разу навіть близько не дотягнули до цього показника. Проголошувати нейтралітет до виконання цих вимог немає ніякого сенсу. Про це може свідчити досвід Молдови і Білорусі, які закріпили в Конституціх нейтральний статус, сподіваючись таким чином, вирішити питання іноземної військової присутності. Усе ж обернулось навпаки, тепер ця присутність може залишитись довічною. З огляду на це, експерти дійшли висновків, що виконання вимог щодо нейтралітету є значно складнішими для України, порівняно з тими, які висуваються при вступі до НАТО.

А, може - в ЄС, без НАТО?..

В Євросоюз у нас хочуть майже всі. Там сито, тепло й спокійно. А от у НАТО - далеко не всі. Тож виникає думка: "а може якось туди, але щоб не в НАТО…". Запускається теза про те, що існує, або створюється, певна Європейська система безпеки - без НАТО і США. І що цю систему можна вибудувати спільно з Росією. "Це ще один із міфів, який породжується й підживлюється тими, хто зацікавлений у збереженні існуючого стану речей", - заявила Галина Яворська, державний експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки. За її словами, дійшло до того, що деякі соціологічні служби взяли ці казки на озброєння. "Нещодавно центр "Софія" провів дослідження громадської думки. Одним із питань там було таке: "Чи хочете ви, щоб Україна брала участь у Загальноєвропейській системі безпеки з Росією, але без США й НАТО". Зрозуміло, що вони отримали значний відсоток підтримки. Але ж ніхто не пояснює, що це казка. Такої системи безпеки просто не існує", - заявила пані Яворська. За її словами, нав`язування неправдивих міфів є шкідливим для країни.
Експерт із проблем безпеки Євген Жеребецький навіть "подякував" нечесним соціологам: "56% підтримки такої ініціативи показали одне - народ абсолютно не розуміється на цих речах. Висновок – потрібно вчити", - зазначив він.

Чому така сильна протидія НАТО?

На думку вчених, однією із причин протидії вступу України до НАТО, є те, що вступ до альянсу - це в першу чергу прозора внутрішня політика. "Умовно ситуацію можна описати так: частина політичної еліти вже визначилась, що потрібно захистити себе й свої капітали, отже, вступати до НАТО. Інша частина вважає - ще зарано. Мовляв, ще не все поділили, от, наприклад, землю. Для противників альянсу більш природними є умови "каламутної" води й політичної корупції", - підсумував Ілько Кучерів, директор Фонду "Демократичні ініціативи".

"За різними оцінками, виведення Чорноморського флоту із Севастополя коштуватиме Росії 100 мільярдів доларів. Для них простіше витратити одну десяту цієї суми й купити в Україні половину політиків, разом зі ЗМІ, соціологами і всім комплексом пропаганди", - прокоментував діяльність антинатовців Петро Канана, помічник першого заступника міністра оборони з питань євроатлантичної інтеграції.

Жили в міфах, тепер - у казках

Українське суспільство перебуває в полоні старих радянських міфів про агресора НАТО. Від виборів до виборів Патрія регіонів і КПУ успішно експлуатує ці "пожовклі" казки, кольорово зображаючи ворога й відволікаючи електорат від думок про реальність. На ділі ж, Регіони самі активно "інтегруються" до альянсу. Приймають відповідні закони, відправляють в Ірак контингенти й тримають "заощадження" в країнах-членах.

Коли ж рух до альянсу пожвавився, запустились нові "тумани", про системи безпеки з ЄС і Росією. А от тут хочеться спитати наших "демократів" разом із Президентом: а що ви робили всі ці роки? Де ваша роз`яснювальна робота? Адже, розвіявши туман старого міфу, одразу вбиваємо двох зайців. Прогнавши химери свідомості, з одного боку, робимо суспільство стійкішим до маніпуляцій іззовні, і одночасно вибиваємо козирі з рук опонентів (не буде теми НАТО, не буде про що говорити.) Але наші керманичі натовської орієнтації заметушились тільки тоді, коли в Бухаресті їм дорікнули станом громадської думки в державі.

Міф - це первісна форма суспільної свідомості. Це - її архетип. Він є базисом формування національної ідеології. Він є консолідуючим фактором. Але міфи нашої свідомості у переважній більшості створені не нами. І на меті мають нас же руйнувати.