"Українське Різдво" відколядувало в опері (ФОТОРЕПОРТАЖ)

19.1.2008 18:18

На справжньому "Українському Різдві" не було Президента з родиною, не було й інших політиків, які святкували його закордоном чи у дорогих ресторанах. Можливо це й на краще, адже фестиваль "Українське Різдво" відбувався не під патронатом Президента чи ще когось, а під покровительством набагато впливовіших сил.

Як жаль, що новорічно-різдвяні свята закінчуються. І хоча більшість вважає, що починаються вони 1 січня на Новий рік, а закінчуються Різдвом – вони помиляються. Все починається ще 7 грудня – на Катерини і закінчується на Водохреща – 19 січня. Протягом цього часу й відбувався перший Всеукраїнський фестиваль мистецтв та духовної культури "Українське Різдво". Чи чули ви про нього? Я впевнена, що так, адже на вечорниці на Катерини, Андрія, Святвечір, що проходили в музеї Івана Гончара міг потрапити будь-хто. І якщо ви вже туди потрапляли – обов’язково приходили на наступний захід фестивалю.

Особисто для мене кожна вечорниця була одкровенням. Ну не знала я, міська, таких обрядів, не бачила таких ритуалів. Зате коли це все відбувається перед тобою, коли ти стаєш частиною дійства – розумієш, що українські традиції живуть не лише в кіно та на Закарпатті. А ще дивувала велика кількість дітей, які ці ж традиції і презентували. Як бальзам на душу – є продовжувачі роду.

Родзинкою фестивалю був конкурс українських дзвонарів, що проходив на Володимирській дзвіниці. Вченими доведено давно, що церковний дзвін має цілющі властивості. Та навіть ще до того, як це довели вчені, до церков завжди сходилися люди, аби почути дзвонаря. Йшли з різним настроєм, а звідти – умиротворені, заспокоєні.

Особливістю фестивалю було те, що всі його учасники – справжні носії українського духу, а не перевдягнені у шаровари актори, тому й не дивно, що на заключний концерт, що проходив у Національній опері України у вечір проти Водохреща бажаючих потрапити була просто неймовірна кількість. Якби всіх їх умістити, проводити концерт потрібно було би на величезній площі, чи хоча б у Палаці спорту. Але остання крапка фестивалю мала прозвучати саме серед хорів Опери.

Чесно кажучи, коли йшла на концерт, мала скептичні настрої. Чомусь здавалося, що все відбудеться якось по-вуличному. Спочатку заколядують, защедрують, трохи поспівають і розійдуться. Ну чого ще можна чекати? Але наступні чотири години (саме стільки тривав концерт) змінили мою думку.

Господарями концерту, як і всіх вечорниць, були українська берегиня – Ніна Матвієнко та непосидючий лірник Сашко. А організатором фестивалю, як і його автором та натхненником – віртуоз-скрипаль Кирило Стеценко.

Перша половина концерту була саме вечорничною, адже на сцені колядували, щедрували, віншували. Причому дитячий ансамбль "Дай боже" робив це настільки майстерно, що навіть не відчувалося, що ти сидиш в кріслі в опері, а ніби приймаєш колядників у своїй оселі. А які колядки! Я таких не те що в житті не чула – навіть у книжках не зустрічала. І все з піснями, танцями.

А далі зал наповнив спів. Це були камерний хор "Хрещатик" та хор "Дзвони Подолу". За ними – хорова капела ім. Л. Ревуцького. І сталося, як на мене, диво. Як тільки почали виконувати "Многая літа" - весь зал встав. І це навіть не гімн. І там навіть не було Президента. І про це навіть ніхто не просив. Просто цю пісню всі виконували стоячи. При чому – ВИКОНУВАЛИ. Її знали і співали. Великі й малі. Стоячи зал співав ще двічі – під час виконання Ніною Матвієнко "Квітки-душі" та вже наприкінці, коли всі разом співали "Нова радість стала". І якби якийсь фотограф у ту мить сфотографував зал, то, я впевнена, що на його б світлині закарбувалася та енергетика, яка панувала у залі. Це не можна передати словами. Це просто – дух Різдва.

Антракт порадував ще одним вертепом, щоправда вже у фойє. Смішним, осучасненим, де в Іроді вгадувався президент сусідньої держави, у Чортові – Конотопська відьма, ну а в образі Ісуса кожен побачив своє…

Друга дія концерту минула на одному диханні. Власне, все так швидко відбулося, що навіть кліпнути не встигнула, адже в залі запанувала музика. Симфонічний оркестр українського радіо виконав "Різдвяні фантазії". А потім були саксофоністи, що для мене стало одкровенням. Я ніколи в житті не чула колядок, виконаних на саксофоні. Якщо ви також – ви багато втратили, бо це незабутньо, ні з чим не порівняти. На зміну саксофонам вийшов гурт Мен Саунд. От про "Пікардійську терцію" чули всі. А про цей гурт? Хоча навряд чи вони поступаються "Терції". Колядки, виконані шістьма чоловічими голосами, примушували ворушитися волосся – настільки проймало. Ну й Кирило Стеценко. Організатор, ідейник, натхненник... Він – 70% всього фестивалю. Він і його скрипка, після якої лише Ніна Матвієнко могла поставити крапку. Її та інших учасників фестивалю зал ще довго не хотів відпускати – аплодували.

Перший Всеукраїнський фестиваль мистецтв і духовної культури "Українське Різдво" завершився. Для того, аби вже 7 грудня цього року відкритися знову. І хоча він був першим – все ж надзавдання, яке ставили перед собою його організатори, було виконане. Дух справжнього українського Різдва відроджується. І, що найголовніше, відроджується у найменших - у дітях, які всі обряди, колядки, пісні й танці сприймають щиро, по-справжньому. Доки буде так – буде Україна.

Анна Данько. INTV

Надіслати другу Друкувати Архів