"Джаз" як вищий сенс (ФОТО)

9.3.2010 13:54

Музика і живопис – два фундаментальні жанри мистецтва, історично пов`язані між собою і які нерозривно йдуть разом упродовж усієї історії людства. Ознакою особливої майстерності художника вважалося закарбувати музику на полотні ще в часи античності. Дивишся на картину – чуєш звук. Проста теорема з трудомістким рішенням.

Спробувати свої незвичайні сили у фіксації музики в кольорі вирішив київський художник Юрій Єрмоленко, який останнім часом малював лише гроші, смерть, перуанців і лоліт. Для пошуку матеріалу вирішив зануритися на середню глибину – вибрав класичний чорний джаз зі скрипучої чорної платівки, запасся чорним акрилом і заводив чорним пензлем у такт ламаному чорному ритму з 40-х. На виході – необтяжена глибоким сенсом і гіперестетичною цінністю серія з дюжини полотен, на яких ніби крізь дим прокуреного клубу вимальовуються образи негритянських зомбі.

Для негритянських зомбі з 40-х джаз був не просто промислом і навіть не сенсом життя. У ті часи грати джаз було щось на кшталт діагнозу: прославишся ти чи ні, зрозуміють тебе або твою долю вічне забуття, але якщо ти вже ступив на цю стежку, залежність виникала майже вмить. Граєш ти на трубі, роялі чи гітарі або просто вищиш і кривляєшся під одному тобі уловимий грув – випробувавши одного дня такий "прихід" людина більше не змогла займатися нічим іншим. Майже як героїн – живеш лише доки граєш.

До честі художника, головного ефекту він досяг. І суворий велетень Луї Армстронг, надуваючи щоки до критичної межі, немов видуває в простір галереї свої тривожні трубні черги; і "Брати саксофоністи", ще не піднесли свої знаряддя до губ, але вже розгойдуються в такт і ось-ось загудуть як бомбардувальники Б-52, про які в ті часи ще ніхто не знав; і лисий дід з банджо, списаний вочевидь з Махатми Ганді, не лише перебирає майже відчутні струни, але і скрипуче підспівує собі ж. А раз картини Єрмоленко звучать, значить все інше – другорядне. Як і в джазі.

Приблизно таке посилання автор вклав і в саму назву виставки (до речі, нецензурну). Головне - джаз (в цьому випадку – його атмосфера, передана на полотні), а все інше – це те, що існує поза джазом, і як наслідок, не існує зовсім.